Поради практичного психолога

 

Деякі правила й принципи взаємодії з агресивною дитиною:

  1. При взаємодії з дитиною рекомендується доброзичливий, спокійний і довірчий стиль.
  2. Уникайте крайностей: не можна дозволяти дитині робити все, що йому заманеться, але не можна й усе забороняти, чітко вирішите для себе, що можна й що не можна, і погодьте це з усіма членами родини.
  3. Своїм поводженням показуйте дитині приклад: стримуйте свої емоції, адже він наслідує ваше у своєму поводженні.
  4. Приділяйте дитині достатньо уваги, нехай вона ніколи не почуває себе забутою, покинутою, але в той же час, поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, треба це зрозуміти й прийняти.
  5. Пам’ятайте, що істеричні приступи, якщо вони трапляються, найчастіше зв’язані із прагненням звернути на себе увага або викликати жалість і співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати своїх вимог, краще, коли дитина заспокоїться, пояснити йому, чому ви вчинили саме так, а не інакше.
  6. Якщо ви зауважуєте в дитини прояву агресивності, необхідно ретельно аналізувати її причини, виявляти труднощі, випробовувані дитиною, по можливості усувати їх.
  7. Запам’ятайте, що заборона й підвищення голосу – самий неефективні спосіб подолання агресивності.
  8. Показуйте дитині особистий приклад ефективного поводження. Не допускайте при ньому вибухів гніву або невтішні висловлення про своїх друзів або колег.
  9. Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими, якщо таке спостерігається. Треба звертати увагу на недружелюбні погляди один на одного або бурмотання чого-небудь із образою собі під ніс.
  10. Не прагнете припинити сварку, обвинувативши іншої дитини в її виникненні й захищаючи свого. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
  11. Після конфлікту обговорите з дитиною причини його виникнення, визначите неправильні дії вашої дитини, які привели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
  12. Не обговорюйте при дитині проблеми його поводження. Він може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
  13. Не завжди варто втручатися у сварки дітей. Наприклад, коли два хлопчики в ході гри щось не поділили й почали сваритися, краще спостерігати за цим конфліктом, але не втручатися в нього, тому що діти самі зможуть знайти загальну мову, і при цьому вони вчаться спілкуватися один з одним. Якщо ж під час сварок один з них завжди перемагає, а іншої виступає “жертвою”, варто переривати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості в переможеного.
  14. Нехай дитина в кожен момент часу почуває, що ви любите, цінуєте й приймаєте його таким, який він є. Не соромтеся зайвий раз його приголубити. Нехай він бачить, що він потрібний і важливий.
  15. Памятайте, що діти не народжуються поганими, а стають такими, завдяки нам, дорослим. І взагалі, поганих або гарних дітей, як і людей, немає – є погані або гарні вчинки. Тому, постарайтеся завжди оцінювати не людини, а вчинок або дія.

 

Приклади ігор

  1. Гра “ГОРОБИНІ БІЙКИ” (зняття фізичної агресії)

Діти вибирають собі пари й “перетворюються” у забіякуватих “горобців” (присідають, обхопивши коліна руками). “Горобці” боком підстрибують друг до друга, штовхаються. Хто з дітей упаде або забере руки зі своїх колін, той вибуває із гри (“лікують крильця й лапки в доктора Айболита”). “Бійки” починаються й закінчуються за сигнаомі дорослого.

  1. Гра “ХВИЛИНА ЖАРТІВ” (психологічне розвантаження)

Ведучий по сигналі (удар у бубон і т.п.) пропонує дітям пустувати: кожний робить те, що йому хочеться – стрибає, бігає, кувиркается й т.п. Повторний сигнал ведучого через 1-3 хвилини повідомляє кінець витівкам.

 

_____________________________________________________________________________

Необхідні умови щодо виховання дитини 

  • Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
  • Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
  • Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
  • Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.
  • Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
  • Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було «небагато — лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
  • Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок.
  • Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

 

_________________________________________________________________________________________________________________

Десять найважливіших речей, яким батьки можуть навчити дитину

 

  1. Кохати себе

Любов до себе – найбільш фундаментальна і істотна зі всіх здібностей. Поки ви не будете здатні цінувати власне життя, ви ніколи не станете діяльними, не зможете реалізувати власні можливості. Враховуючи те, як сильно кохаємо ми своїх дітей, нам було б просто передати їм відчуття любові до себе, але, мабуть, такий спосіб не дуже надійний.
Спробуйте пригадати, що ви думали про себе, коли вам було п’ять років. Я вважаю, що більшість з нас рахували себе дурними або потворними. Ми злилися на себе, якщо боялися ночами, нам було соромно за себе, якщо ми не хотіли ділитися з молодшою сестрою своєю новою лялькою. Ми розчаровувалися в собі, якщо були невмілими, сором’язливими або незграбними, тоді як мама сподівалася виростити балерину.

Інколи ми не можемо допомогти дитяті полюбити себе до тих пір, поки ми не переоцінимо деякі з наших власних установок – той вантаж, який ми несемо в собі впродовж всього життя. Можливо, таке самопізнання буде болісним, але в результаті ми зможемо сказати: “Так, карі очі і оливкова шкіра дійсно мені осоружні. Мої батьки породили в мені відчуття неповноцінності, тому що я була схожа на їх італійських предків, а вони хотіли бути стовідсотковими білими американцями. Тепер, коли у мене є це малятко з оливковою шкірою і карими очима, чи можу поводитися як годиться дорослому і побачити, як вона красива, і дати їй це зрозуміти?”

Ірраціональні забобони, які ми засвоюємо з колиски, – лише одне з перешкод, що заважають допомогти нашим дітям полюбити себе. Багатьом з нас також важко відрізнити “бути поганим” від “бути людиною”. В корені міняє справу, якщо замість “не поводься як немовля” ми говоримо: “Ти ще недостатньо дорослий, щоб тихо поводитися в ресторані. Ми спробуємо піти туди ще раз, коли ти будеш трохи старший”. Також абсолютно різні речі – сказати: “Ти егоїст” – або відмітити: “Дуже важко навчитися ділитися з іншими, але нічого, я тобі допоможу. Якщо ти даси Донне пограти з твоїм відерком, вона дасть тобі пограти зі своєю вантажівочкою”.

Пуританське твердження про те, що кожен або хороший, або поганий і що дітей тому слід учити бути хорошими, ймовірно, принесло людству більше нещастя, чим що-небудь ще. Всі ми народжуємося, будучи в рівній мірі і ангелами і дияволами, і нам потрібно навчитися жити з цією правдою. Звичайно, ми говоримо: “Ні, тобі не можна бити маляти”, але ми також говоримо: “Ти дуже малий, щоб стримувати себе, коли ти сердишся. Я повинна тобі допомогти”. Навчитися визнавати, що у тебе є злість, ревнощі і асоціальні спонуки, – це частка дорослішання. Ми повинні також навчитися управляти собою, але не заперечуючи, що такі спонуки існують і не заставляючи своїх дітей відчувати себе грішниками. У дитяти, якому вселяють, що він поводиться погано, розвивається неприязнь до себе, і це заважає навчанню, життю і любові більше, ніж будь-яка інша психологічна проблема.

Як тільки дитя відчуває себе захищеним, відчуває, що його цінують, у нього зачинає розвиватися співчуття до інших. Одне з найраніших переживань подібного роду виникає в стосунках з домашніми тваринами. Маля, що випробувало на собі ніжність і турботу, здатне обережно тримати на руках бездомного котеняти або покликати на допомогу батьків, коли хтось ображає собаку. Будь-яке п’ятирічне дитя, яке може мимоволі вигукнути побачивши птиці із зламаним крилом: “Ах ти, бідолаха!”, вже придбав одну з найбільш фундаментальних здібностей, необхідних для зміни якості всьому життю на цій планеті.

 

  1. Інтерпретувати поведінку

Дитя, яке приходить в дитячий сад, думаючи, що він чудове створення, може проте не включитися в навчання, якщо він не знає, як інтерпретувати поведінку чужу і свою власну. Наприклад, він може так захопитися двома дівчатками в першому ряду, які об’єдналися проти нього, що не зможе зосередитися на збільшенні два до п’яти. Або, якщо вихователь одного дня вранці накричить на нього, він може настільки розгубитися і злякатися, що не зможе бути уважним на заняттях весь день, що залишився.

Якщо дитя дещо дізналося про настрої людей і їх недоліки, якщо його навчили інтерпретувати певні види поведінки, він не буде схильний засмучуватися в подібних ситуаціях. Він зрозуміє, що, можливо, двох дівчаток лякає новий дитячий сад і їм потрібний спільний ворог, щоб відчувати себе в більшій безпеці, що його вихователька просто у поганому настрої: посварилася з чоловіком або потрапила під час “списів” по дорозі на роботу і, можливо, завтра сама вибачиться.

Окрім того що дитяті потрібно уміти інтерпретувати поведінку інших, йому треба навчитися пояснювати і власну поведінку. Це може зробити сильний вплив на майбутнє відношення дитяти до учбових занять. Якщо дитя кричить на матір за сніданком, якщо побачивши омлету він говорить: “Ти знаєш, як я його терпіти не можу, я зараз викину його у відро для сміття!” – а потім вилітає з будинку, то, швидше за все, сьогодні з ним станеться одна з двох речей. Він може бути такий переповнений відчуттям провини і жахом, що не почує жодного слова з сказаних вихователем. Або ж він може поставити собі питання, що це на нього знайшло; подумати, чи продовжує він ще злитися на батька, який накричав на нього учора увечері, і вирішити, що він вибачиться, коли повернеться додому. У останньому випадку він здатний забути про інцидент на той час, поки він в дитячому саду. Зі свідомістю, вільною від гніву і розгубленості, він добре сприймає всі пояснення вихователя.

  1. Спілкуватися за допомогою слів

Після того, як діти зможуть пояснити дійсне значення своїх вчинків, їм необхідно навчитися допомагати іншим людям розуміти їх. Якщо дівчинка може сказати вчителеві: “Я так боялася, що у мене нічого не вийде, що просто не могла думати”, – вчитель може зрозуміти, що її страх заважає навчанню, і зможе належним чином її заспокоїти. Якщо дитя може сказати своєму батьку: “Ти мене лякаєш, коли кричиш так голосно”, – можна сподіватися, що батько спробує замість цього домовитися з ним спокійно. Будь-яке п’ятирічне дитя, яке може спокійно і невимушено розповісти про свої відчуття, кажучи: “Я боюся”, або “Я дуже тебе кохаю!”, або “У мене таке пронизливе відчуття усередині, таке тремтіння, що мені видається, що я ще не готовий сісти на двоколісний велосипед”, вже знайшов здатність, яка надасть йому необхідну свободу для того, щоб думати, цікавитися і вчитися.

  1. Розуміти відмінність між думками і діями

Без цього уміння, яке повністю формується до п’яти років, дитяті буде украй складно зосередитися на заняттях. Наприклад, Грегорі дивиться у вікно і уявляє себе пілотом, тоді як вчитель пояснює класу основи арифметики. Він зовсім не чує, що говорить вчитель, тому що дуже злий. Його батьки тільки що розвелися, і аби його відчуття можна було витягувати на поверхню, то, швидше за все, це було б: “Я їх обох ненавиджу. Я хочу, щоб вони померли”. Це настільки жахливі думки, що Грегорі доводиться зосереджуватися щодуху, щоб тримати їх поза свідомістю.

Аби за перших п’ять або шість років життя Грегорі допомогли зрозуміти, що думки – це не те ж саме, що дії, і відчуття, що відповідним чином виражаються, зовсім нікому не шкодять, він міг би дати їм волю. І вся та енергія, яка витрачалася на те, щоб уникати власних відчуттів, могла б бути обернена на інші цілі, у тому числі і на дивні можливості складання і віднімання. Йому, звичайно, необхідна допомога, щоб пережити цю цілком реальну кризу, але йому слід було б пояснити, що природно переживати жахливі почуття, коли ти страждаєш, коли ти стривожений, коли життя повне муки. Для дитяти неможливо концентрувати увагу і вчитися, якщо він переживає приховані почуття, які сам вважає за небезпечні і погані.

  1. Цікавитися і ставити питання

Всі популярні книги і розмови про те, яким заняттям і умінням ми повинні учити дошкільників, відсунули на задній план і майже звели нанівець природну, інстинктивну допитливість. Частенько ми буваємо настільки захоплені рахунковими паличками, що перестаємо прислухатися до чудових питань, які діти задають самі по собі: “Чому листя міняє колір?.. Що заставляє траву зростати?.. Звідки береться сніг?.. Як з яйця виходить дитя?.. Що означає вмирати?.. Чому я зростаю?.. Як молоко потрапляє в магазин?.. Чому деякі діти голодують?.. Як підводний човен може залишатися під водою і не тонути?..”

Якщо ми хочемо підтримувати цей інстинкт допитливості, ми повинні переконатися, що на той час, коли дитяті виповнюється п’ять років, він упивається своїми питаннями і знає, що є способи, як знайти на них відповіді. Він повинен також взнати, що на деякі питання ще не отримана відповідь, на інших існує безліч різних відповідей і що інколи йому доведеться постаратися знайти свій власний.

У своїй книзі дитя” Дороті Коен, що “Навчається, професор педагогіки, проводить украй важливу відмінність тим часом, коли дитяті дають поїсти риби, і тим, коли його навчають, як зловити рибу. Якщо ми дамо йому приготовану рибу, то ми зможемо задовольнити його миттєвий голод, але що трапиться, якщо нас не буде поруч, щоб погодувати його? Те ж саме відбувається із знаннями і інформацією: якщо ми завжди підносимо їх дитяті готовими до вживання, він ніколи не навчиться добувати їх самостійно. Дітей слід учити, як вони самі можуть “виловлювати” свої власні відповіді.

Коли ми говоримо: “Я не знаю”, “Я зараз зайнятий”, “Запитай у тата” або “Не варто говорити на цю тему”, – ми відохочуємо у дитяти самому “ловити” знання. Якщо ж, навпаки, ми заохочуємо його допитливість і допомагаємо знаходити відповіді, ми сприяємо розвитку у нього інтелектуальної здатності, найбільш істотної для людини.

 

  1. Розуміти, що на складні питання немає простих відповідей

Покоління наших дітей буде вимушено зіткнутися з найсерйознішими питаннями. Не може бути простих рішень в таких проблем, як втрата екологічної рівноваги, демографічний вибух, поширення зброї, яка може знищити все жваве. Щоб стати мудрими і зрілими дорослими, діти повинні зачати розуміти, що прості рішення ніколи не знімають проблему, що насправді треба копати глибше, щоб знайти найбільш оптимальну відповідь на те або інше питання.

Нам необхідно учити дітей дивитися в корінь. “Ну, можливо, Джо сьогодні злиться тому, що прийшов в дитячий сад голодним”. Або: “Якщо Сара продовжує розбивати глиняні вироби, які ти ліпиш в дитячому саду, нам краще поговорити з вихователем. Він може поговорити з Саріной мамою і з’ясувати, чому Сара нещасна і що ми можемо зробити, щоб допомогти їй”. Це складний шлях, але він дає дитяті значно більше, чим коли ми говоримо: “Я думаю, що Сара погана дівчинка і тобі краще триматися від неї подалі”.

В соціальних проблем не буває простих рішень, і ми послужимо погану службу нашим дітям, самим собі і майбутньому, якщо вводитимемо малят в оману щодо цього. Ми ставимо дітей на невірний шлях, коли робимо акцент на тих питаннях, на які дійсно існують вірні і невірні відповіді (скільки буде три і шість? Яка третя буква в алфавіті?). Дітям необхідно спочатку випробувати складність життєвих ситуацій, щоб вони були підготовлені до зіткнення з плутаниною, невизначеністю і непостійністю реального життя.

  1. Не боятися невдач – необхідна умова дорослішання

Щоб навчитися чому-небудь, ви повинні не боятися допускати помилки, навіть терпіти невдачу. Перша книга, до якої ви звернулися, може не містити відповіді на питання, чому птиці мігрують, доведеться пошукати відповідь в якійсь інший. Перший дерев’яний столик, який ви зробили, може бути потворним і кривобоким, але якщо ви здатні вчитися на своїх помилках, то наступний ви змайструєте набагато краще. Дітям треба допомогти зрозуміти, що навчання – тривалий, повільний процес проб і помилок. Жоден великий винахід або наукове відкриття ніколи не робився без великого числа випробувань, що передували йому, і невдач.

Ми повинні абсолютно виразно пояснити їм, що успіхи і невдачі – це не те, в чому полягає навчання. Привожу слова однієї мудрої вчительки початкових класів: “Насправді школа повинна навчити дітей бути гравцями! Єдиний спосіб з’ясувати, що ти знаєш, а чого не знаєш, це трохи ризикнути. Ми залякуємо дітей до смерті. Хто захоче спробувати відповісти на питання або постаратися взнати щось нове, якщо оцінюється успіх або невдача замість того, щоб оцінювати спробу?”

  1. Довіряти дорослим

П’ятирічному дитяті потрібно володіти дійсною довірою до дорослих, якщо йому належить зосередити всю свою увагу на учбових завданнях. А людям довіряти важко, якщо вони тебе обманюють, говорять, що нікуди не підуть, але, прокинувшись, ти виявляєш на місці батьків няню; говорять, що доктор не зробить тобі боляче, а він робить. Ми платимо дуже високу ціну за ті ігри, в які ми граємо з дітьми, щоб уникнути їх сліз. Якщо ви хочете, щоб вам вірили, краще сказати: “Я збираюся вийти на декілька годинників, поки ти спиш”, – навіть якщо вам доведеться винести болісне прощання. І у доктора: “Тобі, можливо, буде трішки боляче, але це скоро пройде. Ти можеш посидіти у мене на колінах і поплакати, якщо тобі хочеться”.

Багато дорослих думають, що можуть добитися довіри, якщо будуть послідовні, але я вважаю, що це велика помилка. Дуже тонка грань між послідовністю і ригідністю, і я упевнена, що поважно довіряти людям, навіть якщо їх відчуття і наміри мінливі. З віком люди міняються, і всі ми схильні до змін настрою. Для дитяти важлива постійність в одному: у наших спробах бути з ним чесними, якнайкраще пояснюючи, в чому ми непослідовні, і вибачаючись, якщо ця непослідовність не виправдана.

Цілком можна допомогти дитяті зрозуміти, що не всі люди добрі, і одночасно створити у нього відчуття, що більшість контактів з дорослими будуть хорошими. Виховання упевненості в цьому частково залежить від того, наскільки ми готові розділяти відчуття дитяти відносно людей. Нам доводиться бути відвертими з дітьми, кажучи інколи: “Так, ти прав, твоя вихователька дійсно піднімає дуже багато шум довкола миття рук” або “Так, я розумію, що ти маєш на увазі, кажучи про тітку, вона дуже кохає командувати, коли ми приїжджаємо”.

Недовір’я виникає з відчуття, що лише тобі видно неприємні якості у інших людей, а для дітей таке відчуття не рідкість. Ми не порушимо довіри дитяти, якщо визнаємо людську недосконалість.

  1. Думати самому

Сказати “ні” насправді означає сказати “я існую”. Це зачинається у міру того, як у дитяти виникає деяке уявлення про себе, відчуття того, що він насправді самостійна особа. Багато батьків лякає і злить така можливість, тоді як вони повинні були б радіти цьому. Відчуття власної унікальності і здібності до вибору – життєво важлива частка людського існування.

Якщо у дитяти є деяке уявлення про той, хто він такий, він неминуче до п’яти років володітиме власною думкою. Цій здатності дуже легко навчити – треба просто заохочувати дитяти в тому, щоб він висловлював свою думку, не боячись, що його покарають. Ніхто з нас не хоче виховати людини слабкого духом або слабкого інтелектуально, ми хочемо, щоб наші діти приймали серйозні рішення, володіли здоровим глуздом і внутрішніми переконаннями. І ми не можемо чекати, поки дитя вчинить в коледж, де у нього розвиватимуться ці здібності.

Ці принципи вже активно діють, коли ми говоримо: “Тепер, коли тобі майже три роки, я думаю, ти можеш вирішити, чи купимо ми тобі блакитний комбінезон або червоний”. Або: “Поки ми будемо є на сніданок кукурудзяні пластівці, ти можеш зробити собі бутерброд з маслом і джемом”. Або: “Добре, мене не дратує наша сусідка, але ти маєш право на власну думку”.

Коли ми демонструємо пошану до особи дитяти, до його поглядів, що народжуються, симпатій і антипатій, ми готуємо його до ситуацій, в яких йому доведеться приймати рішення самостійно, наприклад, приєднатися або ні до групи дітей, що вирішили обстежувати зруйнований будинок, або погодитися або ні поїхати з незнайомцем, який сказав, що знає його батька. Коли ми виходимо з себе із-за “ні” в два з половиною роки, ми повинні мати на увазі, що прийде час, коли ми будемо вдячні тому, що наше дитя здатне говорити “ні”. Думка коректується практикою.

  1. Знати, в чому можна покладатися на дорослого

На той час, коли дитяті виповниться п’ять років, на мою думку, йому слід знати, що існує багато ситуацій, якими він просто не може управляти. Він не може впоратися з компанією старших дітей, з підлітками, що нав’язують наркотики, з дикою поведінкою класу на уроках недосвідченого вчителя. Довіра до дорослих частково полягає в тому, щоб знати, коли тобі потрібна допомога, і уміти звернутися за нею. Це може видаватися простим, але на подив малий дітей приходять в дитячий сад або в клас здатними зробити це. В результаті багато хто з них швидко потрапляє в ситуації, які їх настільки лякають і пригнічують, що навчання стає неможливим. Нам необхідно пояснити дітям, що ми можемо бути друзями, допомогти їм, не поводячись з ними як з маленькими, без зайвої опіки, можемо зрозуміти їх мир. Ми говоримо, що надаємо велике значення правам малих і слабких, але часто не включаємо наших дітей в ці ідеалістичні побудови.

Вчитися набагато легше, якщо у дитини не залишається незадоволених в ранньому дитинстві потреб. Якщо ми приділимо більше уваги глибинним людським цінностям, ми зможемо виростити покоління мудрих і кохаючих людей, які будуть здібні до змін і зможуть зробити світ краще.

_______________________________________________________________________________________________________________________

Десять кроків, щоб стати кращими батьками

  1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.
  2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.
  3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.
  4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.
  5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися. Коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо.
  6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку.
  7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.
  8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.
  9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.
  10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише  собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

(за матеріалами Фонду “Нічиї діти” (Польща), розроблених на основі NSPCC публікації “Як стати кращими батьками”, Лондон, 2002)

________________________________________________________________________________________________________________________________

5 шляхів до серця дитини

(уривок)

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас – дорослих – також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гіpше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю “мову”, дитина краще зрозуміє їx.
Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов – це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.
Основне батьківське завдання – виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне – будувати виховання на любові.

Впевненість у любові оточуючих.

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього – як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов’ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов – це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові!

I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче – ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

  1. Перед нами діти.
  2. Вони поводять себе як діти.
  3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.
  4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов’язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.
  5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.
  6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: “скільки не намагайся – вимоги надто високі”. А в результаті – невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.
  7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.
    Найголовніше – ЛЮБИТИ!

Перші роки.

Для немовляти молоко i ніжність – синоніми. Воно не розрізняють такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, i без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини дитини з матір’ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров’я, це:

дотик;

ласкаві слова;

ніжна опіка.

Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших – є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама – це не одне й теж саме.
Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.

Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов “по бартеру” -в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся – це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

1) дотик;

2) слова заохочення;

3) час;

4) подарунки;

5) допомога.

Якщо в сім’ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам’ятати, що до п’яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.

Дотик – один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами “Я тебе люблю”.

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м’яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: “Ти не міг би…”, “Може зробиш…”, “Мені було б приємно, коли ти…”. Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час – це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: “Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою”. Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом -значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу – своїй дитині.

Подарунок – це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу – це плата, якщо намагаєтеся підкупити її -хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов’язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка, горішок тощо. Головне – придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків -почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.
Допомагати дітям – не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.
На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні “мови” нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту “мову” (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

(фрагмент з одноіменної книги Гері Чепмена та Росса Кемпбела)

 

 

 

 

_________________________________________________________________________________________________________

Рекомендації батькам на період дистанційного навчання

1. Для початку нам потрібно потурбуватися про себе. Виснажені, знервовані й роздратовані дорослі не дадуть відчуття захисту дитині. Тому не забувайте турбуватися про власний психологічний і фізичний стани. Не переносьте негативні емоції та переживання на дітей.
2. Усвідомте самі і допоможіть дітям зрозуміти, чому важливі карантинні заходи, як їх організовувати. Це робить нас усіх відповідальнішими, дає відчуття певного контролю над ситуацією.
3. Будьте прикладом для дітей. Діти вчаться у нас і наслідують нас. Це не означає бути ідеальними. Вчіть виправляти помилки своїм прикладом, якщо припускаєтеся їх. Дозволяйте дітям помилятися.
4. Допоможіть дітям в організації часу та плануванні дня. Звісно, чим молодші діти – тим більше відповідальності лягає на плечі дорослих, чим старші – тим більше ми допомагаємо їм розвивати власні навички самоорганізації. Погодинний розклад або орієнтовний план того, що потрібно зробити певного дня допоможе цій самоорганізації, особливо, якщо дитина складала його сама.
5. Намагайтеся спонукати дітей до самостійності, не виконуйте за них завдання. Вчіть виходити із складної ситуації, шукати потрібну інформацію в доступних для дітей джерелах.
6. Пам’ятайте не тільки про те, що діти повинні навчатися. Спілкуйтеся з ними на теми, які їх хвилюють. Дітям важливо, що ми говоримо з ними чесно і зрозуміло, що ми будемо поруч, що ми можемо надати пояснення, підтримку і надію.
7. Допомагайте знаходити ресурси, які попередять перевтому, негативні наслідки ізоляції, знімуть стрес. Ігри, відпочинок на природі, спілкування з друзями, гарний фільм, малювання, ліплення (в залежності від вподобань та віку) — список занять можна продовжувати і продовжувати…
8. Мотивуйте дітей до роботи. Дуже важко самостійно прийняти рішення працювати наполегливо.
9. Прослідкуйте, щоб у дитини був особистий простір, який стимулює до роботи. Це може бути окрема кімната, робоче місце (якщо немає окремої кімнати). Дайте їм цікаву назву, наприклад «Особистий кабінет», тощо.
10. Пам’ятайте про дисципліну. Усі ми, в тому числі і діти, маємо розуміти, що є певні правила, які забезпечують безпеку і нашу відповідальність один за одного. Дисципліна – не про покарання, а про розвиток самоконтролю і відповідальності за себе та інших.
11. Всі незрозумілі питання вияснюйте напряму з учителем, це попередить непорозуміння, дасть можливість отримати достовірну інформацію.

Бажаю всім міцного здоров’я!!!

__________________________________________________________________________________________________________________________________

Пам’ятка батькам

* Якщо дитина зростає в атмосфері критики, вона вчиться осуджувати.

* Якщо дитина зростає в атмосфері ворожнечі, вона вчиться боротися.

* Якщо над дитиною глумляться,  вона стає … читати далі


Напрямки діяльності практичного психолога 

Просвітницька  робота:

*   Залучення вихованців центру, педагогів,  батьків до  психологічних знань.

*   Формування психологічної культури, шляхом проведення лекцій … читати далі